О нашем будущем.

[Sanur]

"Довольно лукавить: я знаю..."

Осип Эмильевич Мандельштам

Довольно лукавить: я знаю,
Что мне суждено умереть;
И я ничего не скрываю:
От Музы мне тайн не иметь...


И странно: мне любо сознанье,
Что я не умею дышать;
Туманное очарованье
И таинство есть - умирать...


Я в зыбке качаюсь дремотно,
И мудро безмолвствую я:
Решается бесповоротно
Грядущая вечность моя!

​https://stihi-russkih-poetov.ru/poems/osip-emilevich-mandelshtam-%22dovolno-lukavit%3A-ya-znayu...%22

[Sanur]

"Дорогая, сядем рядом..."

Сергей Есенин

Дорогая, сядем рядом,
Поглядим в глаза друг другу.
Я хочу под кротким взглядом
Слушать чувственную вьюгу.


Это золото осеннее,
Эта прядь волос белесых -
Все явилось, как спасенье
Беспокойного повесы.


Я давно мой край оставил,
Где цветут луга и чащи.
В городской и горькой славе
Я хотел прожить пропащим.


Я хотел, чтоб сердце глуше
Вспоминало сад и лето,
Где под музыку лягушек
Я растил себя поэтом.


Там теперь такая ж осень...
Клён и липы в окна комнат,
Ветки лапами забросив,
Ищут тех, которых помнят.


Их давно уж нет на свете.
Месяц на простом погосте
На крестах лучами метит,
Что и мы придём к ним в гости,


Что и мы, отжив тревоги,
Перейдём под эти кущи.
Все волнистые дороги
Только радость льют живущим.


Дорогая, сядь же рядом,
Поглядим в глаза друг другу.
Я хочу под кротким взглядом
Слушать чувственную вьюгу.



​https://stihi-russkih-poetov.ru/poem...-syadem-ryadom

[Sanur]

"Думали - человек!.."

Марина Цветаева

Из сборника "Стихи к Блоку"

Думали - человек!
И умереть заставили.
Умер теперь, навек.
- Плачьте о мёртвом ангеле!


Он на закате дня
Пел красоту вечернюю.
Три восковых огня
Треплются, лицемерные.


Шли от него лучи -
Жаркие струны по снегу!
Три восковых свечи -
Солнцу-то! Светоносному!


О поглядите, как
Веки ввалились тёмные!
О поглядите, как
Крылья его поломаны!


Чёрный читает чтец,
Крестятся руки праздные...
- Мёртвый лежит певец
И воскресенье празднует.


9 мая 1916

​https://stihi-russkih-poetov.ru/poem...umali-chelovek

[Sanur]

"Его встречали повсюду..."

Александр Блок

Его встречали повсюду
На улицах в сонные дни.
Он шел и нёс свое чудо,
Спотыкаясь в морозной тени.


Входил в свою тихую келью,
Зажигал последний свет,
Ставил лампаду веселью
И пышный лилий букет.


Ему дивились со смехом,
Говорили, что он чудак.
Он думал о шубке с мехом
И опять скрывался во мрак.


Однажды его проводили,
Он весел и счастлив был,
А утром в гроб уложили,
И священник тихо служил.


1902

​https://stihi-russkih-poetov.ru/poems/aleksandr-blok-ego-vstrechali-povsyudu

[Sanur]

"Жуть, что от всей моей Сонечки..."

Марина Цветаева

Жуть, что от всей моей Сонечки
Ну - не осталось ни столечка:
В землю зарыть не смогли -
Сонечку люди - сожгли!

Что же вы с пеплом содеяли?
В урну - такую - её?
Что же с горы не развеяли
Огненный пепел её?

​https://stihi-russkih-poetov.ru/poems/marina-cvetaeva-zhut-chto-ot-vsey-moey-sonechki

[Sanur]

"За горами, за жёлтыми долами..."

​Сергей Есенин

За горами, за жёлтыми долами
Протянулась тропа деревень.
Вижу лес и вечернее полымя,
И обвитый крапивой плетень.


Там с утра над церковными главами
Голубеет небесный песок,
И звенит придорожными травами
От озёр водяной ветерок.


Не за песни весны над равниною
Дорога мне зеленая ширь -
Полюбил я тоской журавлиною
На высокой горе монастырь.


Каждый вечер, как синь затуманится,
Как повиснет заря на мосту,
Ты идёшь, моя бедная странница,
Поклониться любви и кресту.


Кроток дух монастырского жителя,
Жадно слушаешь ты ектенью,
Помолись перед ликом Спасителя
За погибшую душу мою.

https://stihi-russkih-poetov.ru/poems/sergey-esenin-za-gorami-za-zhyoltymi-dolami

[Sanur]

Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отойді я
І лани і гори —
Все покину, і полину
До самого Бога
Молитися... а до того
Я не знаю Бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сем’ї великій,
В сем’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.
Т. Г. Шевченко







«ЯК УМРУ, ТО ПОХОВАЙТЕ...»

Джерела тексту:неповний чистовий автограф (рядки 1 — 15), відокремлений від невідомої збірки
середини 40-х років XIX ст. (ІЛ, ф. 1, № 12);

чистовий автограф на окремому аркуші (ІЛ, ф. 1, № 13);

чистовий автограф у рукописній збірці «Три літа» (ІЛ, ф. 1, № 74, арк. 106 — 106 звор.);

список І. М. Лазаревського кінця 50-х років XIX ст. з виправленнями Шевченка (ІЛ, ф. 1, № 88, с. 15).

Подається за збіркою «Три літа».

Автограф у рукописній збірці «Три літа» датовано: «25 декабря 1845, в Переяслові».

Датується за цим автографом: 25 грудня 1845 р., Переяслав.

Первісний автограф не відомий. У 1845 чи у першій половині 1846 р. Шевченко переписав текст поезії під № 5 до збірки своїх творів після уривка з поеми «Гамалія»; збереглася лише частина автографа «Як умру, то поховайте...» — рядки 1 — 15 (ІЛ, ф. 1, № 12). Приблизно у цей же час Шевченко записує повний текст «Як умру, то поховайте...» на окремому аркуші, на іншому боці якого записаний текст 149 псалма («Давидові псалми»), помилково зазначивши його під № 199 (ІЛ, ф. 1, № 13). На місці /751/ рядка 16, спочатку позначеного лише крапками, Шевченко невдовзі вписав слова «Я не знаю...», а потім, іншим разом, заповнив його до кінця: «Я не знаю Бога».

У квітні — червні 1846 р., перебуваючи в Києві, Шевченко переписав вірш з невідомого автографа до рукописної збірки «Три літа», текст якої остаточний.

У середині 1840-х років, до арешту Шевченка 5 квітня 1847 р., вірш нелегально поширюється у рукописних списках, зокрема, в колі кирило-мефодіївців та близьких до них осіб. Під час арешту кирило-мефодіївців список «Як умру, то поховайте...» відібрано у В. М. Білозерського (ДАРФ, ф. 109, оп. 5, № 81, ч. 4, арк. 13). Список, хоч і не безпосередньо, походить від рукописної збірки «Три літа» (див.: Бородін В. С. Твори Шевченка в архіві кирило-мефодіївців // Збірник праць чотирнадцятої наукової шевченківської конференції. — К., 1966. — С. 114 — 126); рядок 16 («Я не знаю Бога») у списку випущено. В. М. Білозерський близько 18 липня 1846 р. переписав уривок початку вірша (рядки 1 — 8 для свого брата М. М. Білозерського (на звороті аркуша, на якому записано уривок з «Чорної ради» П. О. Куліша і зроблено позначку рукою М. М. Білозерського: «Из „Черной Рады“ брат Василий мне выписал» (ІР НБУВ, I, 28642, арк. 1). Текст цього уривка ідентичний рядкам 1 — 8 повного списку «Як умру, то поховайте...», що належав В. М. Білозерському (звідки уривок, імовірно, й виписано).

Очевидно, після арешту Шевченка, в роки його заслання, вірш переписали з невідомих списків О. М. Бодянський (ІЛ, ф. 99, № 138, арк. 307 звор.), М. О. Максимович (РДАЛМ, ф. 314, оп. 2, № 25, арк. 38 звор. — 39); твір переписано невідомою рукою в збірнику П. Куліша й Ганни Барвінок (ІРЛІ, ф. 3, оп. 19, № 70, арк. 27 — 27 звор.).

З невстановленого списку, як видно, неякісного, наприкінці 50-х років XIX ст. вірш переписав І. М. Лазаревський (ІЛ, ф. 1, № 88, арк. 15). Переглядаючи список після повернення із заслання, Шевченко вніс виправлення у рядки 7, 16, 20.

Вірш уперше опубліковано під назвою «Думка» у збірці «Новые стихотворения Пушкина и Шевченки» (Лейпциг, 1859. — С. 18 ), ймовірно, за списком П. Куліша, тепер не відомим. Рядок 16 тут пропущено, текст містить ранній варіант рядка 13 («Все покину і полечу»); неправильно прочитано слова у рядках 6, 9, 17.

Твір продовжували переписувати й після повернення Шевченка із заслання. За першодруком виконано списки: на вклейці до примірника «Кобзаря» 1860, що належав Л. Г. Лопатинському (ІЛ, ф. 1, № 535, с. 96); у рукописній збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 4, с. 279), у рукописному «Кобзарі» 1866 (ІЛ, ф. 1, № 842, арк. 268 — 268 звор.). За невідомими джерелами виконано списки у рукописних «Кобзарях» 1861 (ІР НБУВ, I, 1869, арк. 10 — 10 звор.) та (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 3, с. 287 — 290); у рукописному «Кобзарі» 1863 — 1867 (ІЛ, ф. 1, № 811, арк. 16 звор. — 17 звор., криптонім власника: А. V.); другий з двох списків у збірнику О. М. Бодянського (ІЛ, ф. 99, № 138, арк. 311 звор. — 312).

Рядки 1 — 8 вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 666, під редакційною назвою «Заповіт», яка надалі стала традиційною, і з різночитанням у рядку 7: «Були видні, було чути». Повний текст вперше надруковано у львівському журналі «Мета» (1863. — № 4. — С. 273 — 274) під /752/ назвою «Завіщаніє» з відмінами у 7 («Були видні, було чути»), 13 («Все покину і полечу») рядках, цей текст передруковано у виданні: Поезії Тараса Шевченка. — Львів, 1867. — Т. 1. — С. 215. За текстом автографа рукописної збірки «Три літа» вірш вперше надруковано у виданні: Кобзарь / За ред. В. Доманицького. — СПб., 1907. — С. 283.

Поезією «Як умру, то поховайте...» завершується плідна Шевченкова осінь 1845 р. У змісті твору виявилася світоглядна й творча зрілість поета. Тут Шевченко використав відомий з тривалої літературної традиції (Горацій, Й.-В. Ґете, П.-Ж. Беранже, Г. Р. Державін, О. С. Пушкін) жанр «пам’ятника» — поетичного заповіту й створив поезію нового, власне шевченківського жанру — заповіт-гімн.

З кінця 60-х років розпочалися спроби покласти твір на музику. У 1868 р. у Львові до шевченківських свят написали свої варіанти музики до твору М. Лисенко та М. Вербицький. Всенародної популярності набула мелодія, написана на початку 70-х років полтавським аматором музики й хорового співу Г. П. Гладким, — саме на цю мелодію «Заповіт» співається під час урочистостей як неофіційний, але всенародний гімн. Гармонізували цю мелодію для різного складу хорів композитори К. Стеценко, О. Кошиць, Л. Ревуцький, А. Спендіаров, Я. Степовий та ін. — було створено понад двадцять гармонізацій; на цей текст написано й твори великих музичних форм — кантати С. Людкевича, Б. Лятошинського, Л. Ревуцького, симфонічну поему Р. Глієра тощо (Цалай-Якименко О. С. «Заповіт» Т. Г. Шевченка — народна революційна пісня // Народна творчість та етнографія. — 1963. — № 1. — С. 3 — 11).

Вірш перекладено багатьма мовами світу («Тарас Шевченко: „Заповіт“ мовами народів світу» / Упор. Б. Хоменко. — К., 1989).

[Sanur]

И всё-таки я верю!

​Терентiй Травнiкъ

Их больше нет! Их стало слишком много –
Тех, кто ушёл из жизни навсегда.
Ушли одной единственной дорогой,
Что начинается, когда прервут года.


А что вещам? А вещи пережили,
А вещи продолжают жизнь свою.
Недавно друга с другом хоронили.
Нет человека! На кровати тюк


С какими-то рубашками, штанами,
Ботинками, ремнями, Бо-зна-с-чем.
Ненужное ютится между нами,
А нужному ты что найдёшь взамен?


Их больше нет! Они ушли навечно –
Родители, подруги и друзья.
Как всё же жизнь земная скоротечна,
Так, словно требует возврата с нас Земля!


Их больше нет! Был человек и вышел
Из поезда – из жизни! - а она
Уехала! Теперь не хочет слышать,
Не хочет видеть! В чём её вина?


Ни в чём жизнь и не виновата.
Их… больше нет! Их просто больше нет!
Такая вот история, ребята…
Ну вот и всё… Пора! Тушите свет!


Тушите свечи, закрывайте двери
И не забудьте ключ на вахте сдать.
И всё-таки, и всё-таки я верю,
А это значит – буду встречи ждать.

16 сентября 2016

https://stihi-russkih-poetov.ru/poems/terentiy-travnik-i-vsyo-taki-ya-veryu%21

[Sanur]

"И стукнет нам по семьдесят пять лет..."

Валентин Дмитриевич Берестов

​И стукнет нам по семьдесят пять лет,
И оба мы когда-нибудь умрём.
И скажут люди: «А старушки нет,
Ушла она вослед за стариком».
Но скажут ли, что я недаром жил
И голос мой услышала страна?
Я столько раскопал чужих могил,
А собственная всё-таки страшна.
Когда бы смерть не принимала мер
Чтоб новое могло творить и жить,
Как всем успел бы надоесть Вольтер,
Уж о других не стоит говорить.
И всё ж, не устарев, живет поэт,
Которого давно на свете нет.

1949
https://stihi-russkih-poetov.ru/poems/valentin-dmitrievich-berestov-%22i-stuknet-nam-po-semdesyat-pyat-let...%22

[Sanur]

"И целый день, своих пугаясь стонов..."

Анна Ахматова

И целый день, своих пугаясь стонов,
В тоске смертельной мечется толпа,
А за рекой на траурных знамёнах
Зловещие смеются черепа.

Вот для чего я пела и мечтала,
Мне сердце разорвали пополам,
Как после залпа сразу тихо стало,
Смерть выслала дозорных по дворам.

​https://stihi-russkih-poetov.ru/poems/anna-ahmatova-i-celyy-den-svoih-pugayas-stonov