Алена Васильченко

[Белая Хризантема**]

​***

Алена Васильченко
В небі зимовім. В небі високім.
В білім тумані, в сірій імлі
В променях світла бавиться сокіл
І оглядає землі свої.
Там – невагома вітряна тиша.
Там заблукала рання зима.
Сокіл кружляє вище і вище:
Холод, та клітки в небі нема.
Сонце як мед із ягідним соком.
Часте тривожне серцебиття.
Що ти побачив, крихітний сокол?
Звідки у крилах стільки життя?
Падає, наче камінь у воду,
Дихають груди, очі горять.
Бавився сокіл - і за свободу,
Крила і кігті заздрила я.
Заздрила біло крихітній птиці,
Доки не зникла тиша німа:
Бачу мисливця, бачу рушницю,
Бачу! – Кричати сили нема.
Постріл – і тихо стало у полі.
Небо застигло, як кам’яне.
Губи відкрились і захололи,
Наче та куля вбила мене.


© Copyright: Алена Васильченко, 2022

[Нурофен]

Не знал что она на украинском пишет стихи!
Красиво..Спасибо Хризантема!

[Белая Хризантема**]

​Ос1нь

Алена Васильченко
Хмари. Непривітні. Безголосі.
Спогади. Молитви і омани.
Мариться мені білявка-осінь
в сукні із ранкового туману.
Мариться у темряві і сниться.
Відьмою гойдається на гіллі.
Падає у дідову криницю
сонце, почорніле, як вугілля.
Листя пожовтіло у волоссі.
Ранки забриніли сивиною.
Чую за вікном: чаклує осінь
дощ, який проллється наді мною.
Соняхи. Зчорнілі. Безголові.
В темряві схилилися імлистій.
Мариться мені, що в колір крові
де-не-де забарвлюється листя.
Бавиться. Гойдається, як діти.
Заплітає на порозі коси.
Тішиться за небосхилом вітер,
літери складаючи у "Осінь".
Холодом пронизує до щему.
Мариться, навіюється, сниться.
Осінь, що кружляє під дощем і
падає у дідову криницю...


© Copyright: Алена Васильченко, 2022
Свидетельство о публикации №122090507505

[Нурофен]

​Алена Васильченко


Мой Милый Человек.
Пусть Бог тебя хранит.
Среди глубоких рек,
высоких пирамид.
Среди холодных стен,
и в горе, и в раю
твои слова и тень,
бессонницу твою.
В краю, где всюду топь,
необъяснимый круг
непроходимых троп,
немыслимых разлук.
И в океане снов,
и в зеркалах кривых
храни тебя, Господь,
от злобности живых.
Не знаешь ты, а я
хотела бы кричать:
-построй ему маяк..
- убей его печаль!..
Минуту. День. И год.
Сегодня и вовек.
Храни тебя, Господь,
Мой Милый Человек...

[Нурофен]

Прошу, умоляю, любите живых.
Любите скорее, чтоб не было поздно.
В глазах, где навеки останетесь вы -
Ищите закаты, рассветы и звезды.
Не бойтесь казаться немного слабей.
Летите за ними, как горное эхо.
Чтоб не было больно признаться себе:
что ты не приехал, а мог бы приехать.
Живые - ругают. Живые - простят.
Глядят на тебя, будто видят впервые.
И горе любое - не горе. Пустяк.
И любят без памяти только живые.
Под небом бездонным - по пояс травы.
И мир наполняет дыханье азартом.
Найдите минуту. Любите живых.
И лучше не завтра. Кто знает, что завтра?..

Алена Васильченко